+ + +

І що залишиться по всьому,
по наших голосах невчасних?
Це перший рейс о пів на сьому
вивозить з міста всіх нещасних.

Усіх відважних і шалених,
неназваних і непокірних,
уздовж долин – іще зелених,
і рік – надламаних, пунктирних.

Усіх, кому немає місця
під сонцем мертвих і невтішних,
усіх, кому тепер не спиться –
довірливих, чужих і ніжних.

Я хочу в цьому падолисті,
в цю листопадову навалу,
щоб хтось тебе в твоєму місті
провів на ранок до вокзалу.

Нехай тобі не буде темно,
не буде чорно й невиразно,
нехай все буде недаремно,
невипадково, своєчасно.

Хай буде шлях, мов нагорода,
нехай чекають добрі вісті,
хай робиться важка робота
провідників і машиністів.

Хай буде сенс у довгій праці,
хай час приймають, як спокуту,
хай жоден потяг нині вранці
не зійде зі свого маршруту.

Нехай чекають на кінцевій
усіх, кого зривав неспокій.

Вогню твоїй пітьмі серцевій.
Тепла твоїй зимі глибокій.

Сергій Жадан